Громадянське суспільство як необхідна передумова демократичного розвитку в Україні

“Громадянське суспільство відрізняється

від інших тим, що в ньому не зрозуміло,

хто є над усіма”.

Попередні зауваження:

Громадянське суспільство залишається предметом дискусій. Означена тема ще не знайшла належного висвітлення у науковій літературі, де швидше розгортаються дискусії з питань визначення, природи, механізмів становлення, аніж обґрунтовуються певні положення, що базувалися б на надійній емпіричній базі. З одного боку, це свідчить про його неординарний потенціал, з іншого ѕ ідея громадянського суспільства і пошук шляхів її здійснення не отримали належного концептуального оформлення, ще не склався той рівень метатеорії, що приймається як аксіома [1].

Демократична модернізація дала поштовх до вирішення питання про шляхи становлення громадянського суспільства, існування якого є надійним гарантом незворотності перетворень, які відбуваються. Вивчення специфіки цього процесу передбачає всебічний аналіз реалізації потенціалу громадянського вибору. Формування громадянського суспільства розглядається сьогодні як фундаментальна проблема розвитку не лише у нашій країні, а також і у суспільствах з розвинутою демократією, де проблеми громадянського суспільства розглядаються як нагальні та актуальні, а не як цілком вирішені. З розвитком громадянського суспільства там, зокрема, повґязують подолання тих труднощів, які переживає система представницької демократії, яка не завжди гарантує принципи індивідуальної свободи і політичного самоуправління. Більше того, як переконує практичний досвід «…і в країнах з розвинутою демократією, і в державах, де демократична система тільки утверджується, влада прагне позбавитися від контролю громадян, підмінити реальне залучення громадян до вирішення соціальних проблем ілюзорним» [8].

Існує безліч визначень громадянського суспільства. Однак хотілося б попередньо зауважити, що займатися пошуком чітких визначень громадянського суспільства у відповідній літературі ѕ марно. І не тому, що цьому поняттю бракує дефініцій, а швидше навпаки ѕ їх занадто багато і вони занадто різні, щоб прояснити суть питання.

На нашу думку, найбільш чітке визначення наводить відомий український політолог, професор Ф.М.Рудич, який наголошує, що «Громадянське суспільство – це суспільство зрілих громадян із високим рівнем економічної, соціальної, духовної, політичної культури, яке спільно із державою утворює розвинені правові відносини. Це суспільство вільних громадян, яке вільне від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага» [3].

Громадянське суспільство є системою забезпечення життєдіяльності соціальної, соціокультурної й духовної сфер, їх самовідновлення та делегування від покоління до покоління, системою незалежних від держави суспільних інститутів й відносин, що мають створити умови для самореалізації окремих індивідів і груп, тобто це складає функції громадянського суспільства.

Громадянське суспільство формувалося поступово і в основному завдяки діяльності факторів, які мали місце в інших неполітичних секторах суспільства. Особливістю цих факторів було те, що громадянські відносини формувалися не завжди за раціонально продуманими схемами і чітко вираженими програмами. Сфера громадської роботи, сфера угод, компромісів, поступок, контрактів ─ все це ознаки громадянського суспільства чи поступу до нього. Там, де боротьба розуміється як змагальність, там, де стосунки людей набувають форми партнерства і регулюються універсальними правилами відчувається атмосфера громадянських відносин, а не феодальних чи патріархальних [9].

До інститутів, що утворюють внутрішню структуру громадянського суспільства належать: добровільні громадські об’єднання: економічні, культурно-мистецькі, освітні, наукові, захисту прав громадян, благодійні тощо; громадські рухи та політичні партії; незалежні ЗМІ, які формують і оприлюднюють громадську думку і є засобом громадського контролю за діями влади. Інформаційний плюралізм, відкритість інформаційного простору, широке розповсюдження ЗМІ за межами державного впливу складають необхідну умову буття громадянського суспільства; вибори та референдуми як засіб громадського волевиявлення й захисту інтересів громадян; залежні від громадськості елементи судової і правоохоронної системи; громадська думка як соціальний інститут. Щодо останньої перерахованої складової, потрібно наголосити, що дійсно, громадська думка народу оцінює й аналізує, контролює і консультує, виробляє пропозиції і розпорядження, іншими словами, виконує значний обсяг дуже потрібної для суспільства роботи. Вона ─ один з найбільш важливих інструментів громадянського суспільства, що добре усвідомлювалося політиками і громадськістю в минулому, її актуальність безсумнівна і тепер [7].

Підгрунтя громадянського суспільства складають три кити: приватна власність, розвинені правові відносини та самостійні й впевнені у своїх силах люди [5]. Параметрами ж громадянського суспільства є основні умови, які визначають його потенціал. Зокрема, ысторичні: громадянське суспільство ѕ це не лише сфера, але й історично сформований тип взаємодії, певна модель соціальної організації. Навряд чи є підстави говорити, наприклад, що в умовах тоталітаризму існувало нехай не дуже розвинене громадянське суспільство, оскільки його існування передбачає публічність, наявність незалежної преси, а також суспільну активність не залежно від держави, а за певних обставин й противагу їй, що робити легально в країнах соцтабору було практично неможливо.

Відносно нашої країни необхідно зазначити, що ще з часів Російської імперії та Радянського Союзу, українцям насаджувалася психологія патерналізму, пасивність та орієнтація на державні структури. Пройшов досить короткий строк з часу визнання незалежності України та орієнтації її громадян на західні цінності. У той час як на Заході були створені всі умови для безперешкодного розвитку громадянського суспільства, Схід не надавав індивідам такої свободи, а отже як результат ─ історична нерозвиненість громадянського суспільства і психологічна орієнтація на держструктури, які символізують колектив, громадську єдність; формується патерналістське, статичне ставлення громадян до держави. Відбувається формування вертикальних звґязків патрон-клієнт, де в якості прохачів виступають індивіди, очікуючи, доки держава надасть їм певні матеріальні блага; натомість у громадянському суспільстві Заходу формуються міцні горизонтальні звґязки, наробляється соціальний капітал. Отже, таке суспільство повґязане між собою звґязками взаємодії та співпраці. А не вертикальними звґязками влади та залежності [12].

Політичні фактори громадянського суспільства пов’язані не з питанням, “що є громадянське суспільство ?”, а з питанням “що воно може?”. Може воно забезпечує ті умови, коли усі дотримуються правил співжиття без будь-яких примусів, прагнучи жити в суспільстві і бути суспільною людиною. У громадянському суспільстві врівноважуються соціальна активність, формується оптимальне співвідношення «Я й інші», набуває оформлення так звана солідарна спільність (розкриття даної проблеми досить вдало було представлено кандидатом соціологічних наук Н.Б.Отрешко у її доповіді «Концепции «я» и «другой» в гуманитарном познании» на V Міжнародному семинарі «Поліетнічне середовище: культура, політика, освіта» (4-6 листопада 2004 р., Луганськ). Цей процес упорядкування суспільних відносин зводить нанівець загострення протиріч у системі «я й інший», блокує механізм перманентної «війни всіх проти всіх». Політичні основи громадянського суспільства створюють умови для реалізації принципу толерантності, забезпечують єдність егоїзму та альтруїзму людини.

Соціокультурні передумови громадянського суспільства є результатом світогляду, орієнтованим на діалог, пошук згоди й єдності. Метою такого діалогу має бути прагнення до уніфікації відношення індивіда до світу речей, ідей та інших людей. Візитною карткою громадянського суспільства, мірою його здоров’я, характеристикою соціокультурної реальності виступає солідарність, яка є серцевиною суспільства, вищою формою розвитку справедливості (де справедливість не виступає орієнтиром середньої норми, а у громадянського суспільства є установкою на дотримання інтересів людей своєї солідарної спільності). А тому втрату солідарності для громадянського суспільства можна прирівняти до його соціальної летальності. Однак, необхідно мати на увазі, що солідарність може бути і локальною (осередковою) ѕ це швидше дорога до сепаратизму і протистояння «своїх» і «чужих». Локальна солідарність та її абсолютизація ѕ це соціальна хвороба громадянського суспільства або його імітації.

Правові основи громадянського суспільства необхідні, у першу чергу для того, щоб уникнути напруженості між солідарними спільностями людей. Інструментом організаційного оформлення громадянського суспільства є інститут держави. Як суб’єкт позитивного права, держава виступає і посередником малих солідарних спільностей і водночас їх гарантом. В умовах соціокультурного плюралізму зберігає свою актуальність проблема поєднання особистого, суспільного і корпоративного інтересів. Вирішення цих проблем виходить за межі можливостей як держави, так і суспільства і під силу тільки «тандему», а тому актуалізуються питання про повноваження держави і громадянського суспільства, їхньої відповідності й узгодженості. Формується принципово нова конструкція соціальної системи, де відношення між державою та індивідом опосередковані представництвом солідарних спільнот, що беруть зобов’язання представляти інтереси членів своєї спільноти у «великому» суспільстві і перед державою. При цьому право виконувало, виконує і буде виконувати функцію забезпечення цілісності соціального простору через нормування життєдіяльності людей.

Правова держава і громадянське суспільство є соціальними структурами з потужними зворотними взаємозв’язками: наявність правової держави без громадянського суспільства ѕ така ж абсурдна утопія, як ілюзорне становлення громадянського суспільства без створення правової держави. Наступним кроком розвитку громадянського суспільства в Україні має стати утвердження верховенства права у суспільстві. Формування нових суспільних цінностей притаманних демократичному світу. Це має бути новий український шлях заснований на традиційних ідеалах та прагненнях нашого народу до вільного незалежного життя.

Взаємопов’язані структури громадянського суспільства і правової держави не є бінарним відношенням: воно тернарне і його третій обов’язковий елемент ѕ ринкова економіка.

Економічні передумови: лише через стосунки власності людина може проявити свою соціальну активність. Де не існує поваги до власності, там не може бути вільної й рівної ринкової економіки. Де немає вільної й рівної ринкової економіки, там не може бути й тієї політичної системи, що закладає основи правової державності. Іншими словами, де немає громадянського суспільства, там немає і не буде правової держави. Саме демократичний шлях розвитку асоціюється з найбільш високими показниками рівня життя. Громадянське суспільство прагне до такої оптимальної ситуації, коли економіка підконтрольна державі, але не залежна від неї. Однак тут варто наголосити, що з самого початку реформ більшість громадян була схильна до інструментального сприйняття демократії, повґязуючи цінності демократії не з політичними свободами і правами, а з матеріальним благополуччям. Тому негативні наслідки, які виявилися за роки соціально-економічних перетворень, у тому числі і реалізація нинішніх так званих «непопулярних» засобів, призвели до розчарування в самій демократії і навіть руйнування вже розпочатих у суспільстві демократичних орієнтацій [4].

Соціальні: базою громадянської єдності й згоди людей виступають фундаментальні ключові цінності і права: життя, свобода, формальна рівність та справедливість. Умовою здійснення громадської згоди виступає поряд із правом уся система соціальних регуляторів у діапазоні від політики до релігії.

Соціальна упорядкованість не заважає суспільству виявити свою безпосередню причетність до всього, що відбувається, а навпаки, слугує основою для більш повного вияву ідентичності його суб’єктів. Це означає, що принципи соціального детермінізму та плюралізму мають бути доповненими принципом соціальної самоорганізації, яка визначається: як діяльність суб’єктів, спрямована на свідоме утворення ними організацій, які б забезпечували трансформацію стихійних процесів у суспільстві на користь найповнішої реалізації їх власних інтересів і найбільш повного виявлення їх соціальної ідентичності.

Одним із вирішальних факторів побудови громадянського суспільства в Україні є самоусвідомлення особи як особи вільної. Не свавілля, а свобода є основою буття особистості в громадянському суспільстві. Концепція громадянського суспільства (за Д.Макліном) є виявом нового розуміння свободи ─ не як свободи вибору і здобуття, а як розбудови солідарних відносин між вільними індивідами. А звідси вчений робить висновок, що відчуття належності до громади є центральною рисою громадянського суспільства [6].

Звісно, у кожній країні існують певні модифікації моделей громадянського суспільства, які сформовані відповідно до історичних, національних чи політичних особливостей. Проте загальні ознаки громадянського суспільства дають підстави стверджувати про наявність чи відсутність такого суспільства. Тому, українській нації необхідно, спираючись на світовий науковий і практичний досвід, запозичивши з нього все те краще, що виробила світова цивілізація, формувати свої національні інститути громадянського суспільства.

На думку деяких дослідників, Україна належить до так званих «освічених громадянських суспільств» або до «суспільства-культури», де творення громадянського суспільства починалося не зі сфери економіки чи політики, а зі сфери освіти і культури [11].

На думку Ю.Сурміна, «важливою проблемою для України залишається питання перспектив громадянського суспільства, його стійкої й мирної взаємодії з державою. Необхідно зазначити, що ця проблема є ключовою у житті не тільки України, але й кожної пострадянської країни. Перспективи у розвитку відкриваються лише тоді, коли держава і громадянське суспільство не тільки вступлять у діалог, але й налагодять між собою сталу взаємодію, що припускає участь громадянського суспільства у справах держави, його захисту й реалізації запитів й інтересів людей» [10].

Чи вистачить нам необхідної кількості громадян, які відчувають себе вільними і відповідальними настільки, щоб змусити державу до порядку, зробити її ефективним інструментом, який діє заради людини, який здатний працювати в умовах відкритої економіки? Від цього історичного виклику залежить наша доля.

Висновки:

Особлива увага до ідеї громадянського суспільства ѕ це не спроба реалізації однієї із ідей філософії Просвітництва, а відповідь на розвиток суспільства перехідного періоду, коли авторитету влади протистоїть якісно інший стан влади авторитету, забезпечуючи передумови природного входження до "тканини" соціального життя інститутів громадянського суспільства.

Без влади жити не можна, але і з будь-якою владою також. Суспільство з необхідністю виробляє певні механізми впливу на владу. Суспільство стає громадянським тільки тоді, коли набір, розвиток і конфігурація недержавних об’єднань здатні приструнити державу, змусити її стати активним захисником інтересів громадян, бути правовою державою [2; c.36].

Сучасні теоретики розглядають громадянське суспільство і державу як різні, однак безперечно взаємопов’язані поняття. Громадянське суспільство не просто передбачає формальний розподіл влади та баланс інтересів, а й своїми інституціями забезпечує громадський контроль за цим розподілом та підтримує згаданий баланс.

Громадянське суспільство і правова держава є закономірним результатом історичного розвитку, а не продуктом соціального експерименту.

У різних країнах розвиток громадянського суспільства набирає своїх обрисів з урахуванням конкретних умов життєдіяльності людей.

Визначальним при вибудовуванні стосунків громадянського суспільства і держави є прагнення до взаємозв’язку, взаємообумовленості, взаємодії вертикалі влади і горизонталі комунікативних відносин, правової держави і громадянського суспільства.

Як справедливо зазначив один з російських політиків, громадянське суспільство починається з чистоти у власному під’їзді, тому що й дійсно, часто ми розмірковуємо про якусь ефемерну демократію, однак не можемо навести порядку у власному містечку чи будинку.

Перспективами розвитку громадянського суспільства й зокрема, соціального захисту в сучасних умовах має бути спрямованість на вирівнювання якості життя.

Проблема взаємозв’язку громадянського суспільства і держави – це "відображене світло" проблеми взаємозв’язку волі володаря і волі підданих [2; c.85].

1. Витюк В.В. Становление идеи гражданского общества и ее историческая эволюция. – М.:Гнозис, 1998. – 256 с. 2. Гражданское общество: идея, наследие социализма и современная украинская реальность: Коллект. моногр. / Науч. ред. Кононов И.Ф. – Луганск — Женева — Цюрих: “Альма-матер”, 2002. – 284 с. 3. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку / Заг. ред., кер. авт. кол. Ф.М.Рудич. – К.:Парлам. вид-во, 2006. – С.14. 4. Карпова Н.В. Политическая культура в процессе становлення гражданського общества // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Социол. и политол. – 2006. – №1. – С.46. 5. Колодій А. На шляху до громадянського суспільства: теоретичні засади, соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні. – Л.: Червона калина, 2002. – С.159. 6. Маклін Дж. Громадянське суспільство: свобода у новому тисячолітті // Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід / За ред. А.Карася. – Л.:Львів. нац. ун-т ім. І.Франка,1999. – С.10-20. 7. Опейда Л.М. Громадянська думка і становлення громадянського суспільства в Україні // Демокр. цінності, громадянське суспільство і держава: Матеріали ХІІІ Міжнародих. Сковородин. читань. ─ Х.,2005. – С.242. 8. Платонова Д.В. Гражданское участие и информационное участие (к определению понятий) // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Журналистика. ─ 2006. ─ №1. ─ С.97. 9. Солонин Ю.Н., Кулакова Т.А. К гражданскому обществу через «PR» // Правовое гражданское общество России: перспективы / Под ред. В.Г. Маратова. – СПб., 2003. ─ С.17. 10. Сурмін Ю.П. Особенности постмайданной Украины: теоретико-критический анализ гражданского общества // Кроки до громадянського суспільства: Наук. альман. ─ К.: Укр. Всесв. Координ. Рада, 2006. ─ С.137. 11. Федірко І.П., Косілова О.І. Сутнісні характеристики громадянського суспільства // Політол. вісн. ─ 2005. ─ Вип.18. ─ С.206. 12. Четверикова Л. Становлення громадянського суспільства і формування соціальної держави в Україні // Політ. процес в Україні у 2004 році: регіональні аспекти (Матер. конф., Львів, 12 лютого 2005 р. ). ─ Л.:ЦДП, 2005. ─ С.61.