Мостова Наталія
Національний університет «Києво-Могилянська академія»
(Філософія, культура та мистецтво)
Методологічні принципи дослідження суспільства
у ліберальній доктрині Ф. Гаєка
Вступна частина
Парадоксальне переплетення двох традицій (австрійської та ліберальної) у творчості одного із найбільш впливових мислителів ХХ ст., ідеї якого започаткували новий напрямок інтелектуального протистояння соціалізму та тоталітаризму, породило у нас глибоке зацікавлення проблемою дослідження Гаєком організації суспільного життя та формування порядку у суспільстві.
Обрана нами тема дослідження дозволяє прослідкувати становлення і функціонування механізмів самоорганізації суспільства чи формування спонтанних соціальних порядків, що було вкрай важливим науковим завданням саме для ліберальної доктрини Гаєка. Хочемо також зазначити, що дослідження є актуальним й з точки зору його внеску у сучасний стан дослідження проблеми. Справа в тому, що сучасна наукова традиція дослідження творчості Гаєка включає в себе дві школи, що зумовлено інтерпретацією мислителя чи як послідовника австрійської інтелектуальної традиції, чи як утверджувача ліберальних поглядів у нових історичних обставинах ХХст.
Проблема, досліджувана у даній роботі - австрійські витоки методологічних принципів, які Гаєк використовував для аналізу суспільства як самоконструйованого порядку.
Методи вирішення проблеми:
· генетичний (з метою аналізу впливу австрійської традиції на вироблення Гаєком методологічних принципів);
· феноменологічний (з метою дослідження значення методологічного принципу суб’єктивізму та методологічного індивідуалізму у формуванні концепції суспільства як самоорганізованого порядку та механізмів формування спонтанного порядку шляхом аналізу змістовного навантаження понять влади і свободи).
Основна частина
Вирішення питання про методологію дослідження мало для Гаєка надзвичайно важливе значення. Вона слугувала засобом для виділення особливого предмету дослідження – становлення спонтанних порядків, самоконструйованих чи самогенеруючих структур, що уможливлюють суспільне життя.
Свої дослідницькі зусилля Гаєк ґрунтує на двох методологічних постулатах, які стали засадничими щодо аналізу соціальної та економічної проблематики: суб’єктивізм та методологічний індивідуалізм.
Суб’єктивний методологічний принцип полягає у аналізі суспільства як певної реальності, відокремленої від фізичної, із постійно діючими механізмами формування, підтримання і відтворення суспільного життя. Він був остаточно сформульований Гаєком у праці „Контрреволюція науки”, де започатковану Менгером відмінність між методологію історичних і суспільних наук продовжив у вигляді дослідження методів природничих (які він ототожнив із наукою взагалі) та соціальних наук.
В роботі „Контрреволюція науки” мислитель стверджує, що лише наявність знань про роботу людського розуму уможливить вивчення наслідків людської діяльності соціальними та економічними дисциплінами. Для обґрунтування застосування суб’єктивного принципу важливим є вивчення структури людського розуму та характеру пізнання. Така увага до психологічної проблематики не видається випадковою. Менгерівське витлумачення значної частини термінології суспільних наук через призму психології ввійшло до складу мізесової праксеології у вигляді проблеми імплементації апріорної категорії діяльності у зовнішнє середовище у вигляді людської дії. Для Гаєка такі трансформації ідей поставили питання про те, 1) якими є механізми взаємодії людини (індивіда діючого) із зовнішнім середовищем; 2) за рахунок чого об’єкти і явища фізичного світу можуть бути однаково проінтерпретованими.
Розум, за Гаєком, не накидає свої схеми на окремо даний досвід, а створює цей досвід із хаосу відчуттів під впливом практики. Функція розуму полягає в інтерпретації світу за рахунок класифікації процесів чи подій, що відбуваються у зовнішній реальності.
Отже, за такого способу пояснення структури людського розуму, діяльність індивіда має бути онтологічно первинною і вихідною для соціальної теорії, оскільки лише завдяки їй людина може бути включена у фізичну реальність і отримувати емпіричний матеріал для свого інтелекту.
Використання Гаєком суб’єктивного підходу до аналізу соціальних наук є наслідком впливу австрійської традиції, зокрема, економічної та психологічної школи. Саме там були сформульовані, в межах відновлення
психології як позитивної науки, емпіричні засади дослідження фізичної реальності (зовнішнього середовища) та особливостей її сприйняття людиною.
Утилітаристський варіант вирішення питання про становлення суспільної впорядкованості і взаємо узгодженості людських дій є неприйнятним для Гаєка. Люди взаємодіють між собою завдяки здатності до порозуміння та ідентичної інтерпретації сигналів у суспільстві. Це твердження, обґрунтоване у психологічній теорією Гаєка, стало вихідною передумовою для застосування принципу суб’єктивізму.
Згідно із принципом методологічного індивідуалізму, відтворити цілісність соціальної структури можна лише вивчаючи результати діяльності конкретного індивіда. Отже, в основі методологічного індивідуалізму лежать три базових твердження: 1) людина є за визначенням діяльною істотою; 2) в процесі своєї діяльності люди вступають у взаємодію між собою і утворюють суспільство; 3) для вивчення суспільства необхідні знання про не передбачувані результати діяльності людей.
Отже, в основі методології Гаєка лежать принципи методологічного індивідуалізму та суб’єктивізму, успадковані ним від австрійської традиції. Глибоке зацікавлення психологічною тематикою допомогло мислителю загострити увагу на проблематиці, яка вплинула на вибір методології. Це, по-перше, можливість пізнання структури та законів функціонування людського розуму; по-друге, спонтанний порядок людського сприйняття, його відмінність від фізичної реальності; по-третє, механізми формування людського знання.
Застосування методологічних принципів суб’єктивізму та методологічного індивідуалізму дало змогу Гаєку сформувати концепцію суспільства як самогенеруючого устрою, в межах якого діючі індивіди здатні порозумітися завдяки еволюційно сформованим особливостям структури мозку.
Проте за умови такого бачення суспільної системи перед науковцем постає проблема обґрунтування індивідуальної свободи людини та необхідність з’ясування функцій і сфери поширення влади. Тому доцільно розглянути соціальну теорію, лібералізм Гаєка, в межах якого він прискіпливо досліджує переваги незалежного існування суспільства на основі дії внутрішніх механізмів: так званої „розпиленої влади”, джерелом якої є знання та свободи.
Аналізуючи концепти влади і свободи у Гаєка, ми будемо зважати на їхнє епістемологічне підґрунтя. Так, у теорії Гаєка, за аналогією до „розпиленого знання”, влада набуває фрагментованого характеру.
Ставлячи в центр соціальної теорії епістемологічну концепцію „розсіяного знання”, Гаєк змінює акценти у визначенні поняття влади. Вона полягає не в раціональному конструюванні відповідно до певного задуму, а в володінні визначеною, обмеженою кількістю знань, отриманих в процесі діяльності.
Ситуаційність знання принципово виключає планування, яке розцінює ситуацію, конкретну подію не як можливість відкриття нового, тобто здобуття нового знання, а як привід для реалізації вже існуючого плану.
Отже, влада розпилена між індивідами у суспільстві і реалізовується в процесі їхньої практичної діяльності, що забезпечує ефективне функціонування механізмів самоорганізації і самовідтворення суспільства.
Саме розпилений характер влади дає підстави для утвердження індивідуальної свободи як безумовної цінності суспільного життя.
Епістемологічне обґрунтування надає поняттю свободи нового звучання, пов’язаного із „відповідальністю за можливість”. Свобода є не лише необхідною умовою для спільного функціонування індивідів. Свобода є запорукою творення ситуації, події, в якій можлива діяльність, а отже – реалізованість однієї із можливостей.
Питання співвідношення свободи і правил не набуває у Гаєка характеру радикального взаємовиключення. Ці два поняття скоріше за все є взаємодоповнюючими: правила надають свободі практично-дієвого, а не абстрактно-теоретичного характеру, адже в практиці людина, відповідно до епістемології мислителя, завжди діє за умови обмеженого знання і спонтанного характеру досвіду.
Епістемологічні корені свободи як „відповідальності за можливості”, слугують логічним переходом до теоретичного обґрунтування Гаєком моделі суспільної цілісності, за якої відбувається координація інтересів і дій індивідів та взаємоузгодженість суспільства і держави. Не заперечуючи безумовний статус свободи, Гаєк імплементує її до реальності конкретного індивіда, який існує і діє в умовах спонтанної невизначеності обставин часу і місця, неповноти своїх знань.
Насамкінець, хочемо наголосити на тому, що проблематика суспільної цілісності і свободи як інструменту її досягнення важлива для Гаєка як можливість показати дієву силу лібералізму на противагу соціалізму, довести деструктивну роль тотального планування, розкрити переваги і дієвість конкуренції як головного засобу координації індивідуальних дій та формування „спонтанних порядків”. Важливо пам’ятати, що ліберальна соціальна теорія Гаєка намагається виправдати і обґрунтувати суспільство як певного роду цілісність. Виправдання, яке пропонує Гаєк, лежить у площині епістемологічній, глибше – психологічній, і в цьому його наукове і філософське значення. Завдяки епістемологічній інтерпретації традиційних для лібералізму питань влади та свободи, Гаєк, однак, надає їм нового, некласичного значення, розглядаючи їх як необхідні передумови існування спонтанного суспільного порядку. Як влада, так і свобода не є наперед визначеними абстрактними поняттями, якими можна маніпулювати. Вони постають в процесі людської діяльності, що є втіленням унікальності і своєрідності, яку неможливо спланувати і передбачити.
Висновки
Наше дослідження ставило за мету проаналізувати методологічні принципи дослідження суспільства як самоорганізованої системи у ліберальній доктрині Гаєка. Відповідно до поставлених завдань, ми дійшли наступних висновків:
· австрійська інтелектуальна традиція мала великий вплив на становлення теоретичних поглядів Гаєка. Представники австрійської економічної (Менгер) та психологічної (Мах, Брентано) школи досліджували ті проблеми, які стали ключовими для Гаєка. Це, зокрема, проблеми психології (з’ясування структури та функцій людського сприйняття, звернення уваги на роль мотивації людини та її цінностей у суспільному житті) та методології (розробка принципів пізнання суспільства як самостійної, автономної наукової сфери, із особливим предметом та завданнями);
· методологія вивчення суспільства у Гаєка ґрунтується на принципах суб’єктивізму та методологічного індивідуалізму. Наслідком застосування методологічних принципів суб’єктивізму та методологічного індивідуалізму є розроблення концепції суспільства як самоорганізованої системи, яка формується і підтримується в процесі діяльності і взаємодії індивідів завдяки однаковій інтерпретації символіки, знаків, сигналів;
- в основі ліберальної доктрини Гаєка лежить концепція суспільства як самоорганізованої системи, спонтанного порядку, що містить в собі внутрішні чинники для свого формування, підтримання та відтворення. Їх проявами у практиці суспільного життя є влада та свобода. Покладаючи владу і свободу у площину практичної діяльності індивідів, яку ніколи не можна передбачити і визначити, Гаєк демонструє внутрішні механізми самокоординації та самовідтворення суспільного порядку.
Отже, концепція суспільства як самоорганізованого порядку в ліберальній доктрині Гаєка сформувалася як під впливом класичного британського лібералізму, так і під більш потужним впливом австрійської інтелектуальної традиції. Саме методологічні принципи мислителя, які сформувалися в контексті австрійської традиції, створили нове, більш дієве теоретичне підґрунтя для практичного виправдання ліберальних положень.
Варто зазначити, що в перспективі дослідження може бути застосоване для вивчення феномену австрійського лібералізму на прикладі творчості його представників Гаєка та Мізеса, або ж дослідження феномену австрійської традиції.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Гайек Ф.А. Конституція свободи. – Л.: Літопис, 2002. –556с.
2. Гайек Ф.А. Право, законодавство і свобода: Нове визначення ліберальних принципів справедливості і політичної економії: У 3-х т. – К.: „Аквілон-Прес”, 2000. – Т. 1-3. –448с.
3. Мах Э. Анализ ощущений и онтошения физического к психическому. – М.: Территория будущего, 2005. – 304с.
4. Менгер К. Избранные работы. – М.: Территория будущего, 2005. –496с.
5. Шорске Е. Віденський fin-de-siecle: політика і культура. – Л.: ВНТЛ-Класика, 2003. – 320с.
6. Хайек Ф.А. Контрреволюция науки// http://www.libertarium.ru/libertarium/contrrev.
7. Хайек Ф.А. Карл Менгер// Менгер К. Избранные работы. – М.: Территория будущего, 2005. –С. 11-56.
9. Feldmann H. Hayeks Theorie der kulturellen Evolution: Eine Kritik der Kritik// http: //www.hayek.de/docs/2003/Feldmann-Hayek.pdf.
10. Haller R. Fragen zu Wittgenschtein. – Amsterdam: Rodopi,1986. – 255s.
12. Radnitzky G. Die ungeplante Gesellschaft Friedrich von Hayeks Theorie der Evolution spontaner Ordnungen und selbstorganisierender Systeme// http://www.hayek.de/start.html.
13. Smith B. The connectionist mind: a study of Hayekian psychology// http://ontology.buffalo.edu/smith//articles/HAYEK.HTM.
14. Smith B. The Philosophy of Austrian Economics// http://www.mises.org/journals/rae/pdf/rae7_2_7.pdf.
15. Smith B. Aristotle, Menger, Mises: An Essay in the Metaphysics of Economics// http://ontology.buffalo.edu/smith/articles/menger.html.
| 